Пам᾿яті ко­лег-­пе­да­го­гів

Пам᾿яті ко­лег-­пе­да­го­гів

25 жовтня 2019 року у Но­во­ар­ха­н­гель­сь­ко­му НВК «за­га­ль­но­о­с­ві­т­ня шко­ла І-­ІІІ сту­пе­нів — гі­м­на­зі­я» Но­во­ар­ха­н­гель­сь­ко­го НВО №1 від­бу­ло­ся уро­чи­с­те від­крит­тя ме­мо­рі­а­ль­них до­шок вчи­те­лю по­ча­т­ко­вих кла­сів, від­мін­ни­ку осві­ти Укра­ї­ни, пре­кра­с­но­му ор­га­ні­за­то­ру, засновнику ветеранської організації педагогів школи Лі­дії Єв­ге­ні­в­ні Ба­у­ті­ній та вчи­те­лю іс­то­рії, За­слу­же­но­му вчи­те­лю Укра­ї­ни Ми­ко­лі Іва­но­ви­чу Шра­ме­н­ку, які при­свя­ти­ли своє жит­тя най­бла­го­ро­д­ні­шій і най­ві­д­по­ві­да­ль­ні­шій спра­ві на Зе­м­лі — на­вчан­ню та ви­хо­ван­ню під­ро­с­та­ю­чо­го по­ко­лін­ня і сво­го ча­су сі­я­ли в  ду­шах сво­їх ви­хо­ва­н­ців те, що на­зи­ва­ють ві­ч­ним. На цей уро­чи­с­тий за­хід зі­бра­ли­ся рі­д­ні, уч­ні, пе­да­го­ги, жи­те­лі се­ли­ща, аби вша­ну­ва­ти їх сві­т­лу пам᾿ять, зга­да­ти до­б­рим сло­во­м. 

Пе­ред при­су­т­ні­ми ви­сту­пи­ли: директор Новоархангельського НВО №1 Ірина Миколаївна Косенко, го­ло­ва ра­йон­ної ор­га­ні­за­ції ве­те­ра­нів Укра­ї­ни Ні­на Ва­си­лі­в­на Іва­нець, ко­ле­ги Ва­ле­н­ти­на Ми­ко­ла­ї­в­на Реп᾿ях, Не­ля Дми­т­рі­в­на Шкі­н­дер,  Во­ло­ди­мир Ме­фо­ді­йо­вич Бе­са­раб. Ме­мо­рі­а­ль­ні до­ш­ки бу­ло вста­но­в­ле­но на фа­са­ді шко­ли. Пра­во уро­чи­с­то­го від­крит­тя бу­ло на­да­не до­нь­ці та чо­ло­ві­ко­ві Лі­дії Єв­ге­ні­в­ни — Ві­к­то­рії Ві­к­то­рі­в­ні і Ві­к­то­ру Ми­хай­ло­ви­чу та до­нь­ці і дру­жи­ні Ми­ко­ли Іва­но­ви­ча — Оле­сі Ми­ко­ла­ї­в­ні та Аль­ві­ні Іва­ні­в­ні.

 

Ми­ко­ла Іва­но­вич Шра­ме­н­ко був ша­но­ва­ним пе­да­го­гом, пре­кра­с­ним іс­то­ри­ком, За­слу­же­ним вчи­те­лем Укра­ї­ни, жит­тє­лю­бом, оп­ти­мі­с­том, який зав­жди пе­ре­бу­вав у ви­рі гро­мад­сь­ко­го жит­тя се­ли­ща. У сво­їй пе­да­го­гі­ч­ній ді­я­ль­но­с­ті за­сто­со­ву­вав не­тра­ди­цій­ні фо­р­ми на­вчан­ня, аби за­ці­ка­ви­ти уч­нів, ви­кли­ка­ти у них лю­бов до іс­то­рії, спо­ну­ка­ти до са­мо­ос­ві­ти, тво­р­чо­го ми­с­лен­ня і дис­ку­сій. Він по кра­п­ли­ні зби­рав ма­те­рі­а­ли, ро­бив ко­жен урок ці­ка­вим, не­по­вто­р­ним, на­си­че­ним. У свій час за­про­ва­див но­ву фо­р­му на­вчан­ня — ле­к­цій­но-­пра­к­ти­ч­ну, що сти­му­лю­ва­ла в уч­нів си­с­те­ма­ти­ч­ну ро­бо­ту з під­ру­ч­ни­ка­ми. А ще де­мон­стру­вав на уро­ках фі­ль­ми, ор­га­ні­зо­ву­вав екс­ку­р­сії для уч­нів по іс­то­ри­ч­них мі­с­цях. Ви­йшо­в­ши на за­слу­же­ний від­по­чи­нок, Ми­ко­ла Іва­но­вич пра­цю­вав від­по­ві­да­ль­ним се­к­ре­та­рем ра­йон­ної ор­га­ні­за­ції ве­те­ра­нів Укра­ї­ни. Ті­с­но спів­пра­цю­вав з се­ли­щ­ним та сіль­сь­ки­ми го­ло­ва­ми, ви­вчав за­пи­ти, по­тре­би і по­ба­жан­ня лю­дей по­ва­ж­но­го ві­ку, в то­му чи­с­лі, й пе­да­го­гів. Йо­го ча­с­то на­зи­ва­ли «до­б­ро тво­р­цем». За йо­го кло­по­тан­ня бу­ло ви­най­де­но ко­ш­ти для ви­го­то­в­лен­ня ме­мо­рі­а­ль­ної до­ш­ки вчи­те­лю Но­во­ар­ха­н­гель­сь­кої се­ре­д­ньої шко­ли №1, За­слу­же­но­му ді­я­чу куль­ту­ри Во­ле­с­ла­ву Гри­го­ро­ви­чу Ку­зь­ме­н­ку.

Лі­дія Єв­ге­ні­в­на Ба­у­ті­на бу­ла тво­р­чим пе­да­го­гом, ді­є­вим ор­га­ні­за­то­ром. Їй ба­ть­ки до­ві­ря­ли са­ме най­до­ро­ж­че — сво­їх ді­тей. Для них во­на бу­ла пе­р­шим вчи­те­лем і дру­гою ма­мо­ю. Май­же 40 ро­ків во­на пра­цю­ва­ла вчи­те­лем по­ча­т­ко­вих кла­сів Но­во­ар­ха­н­гель­сь­кої се­ре­д­ньої шко­ли №1, всю се­бе від­да­ю­чи ді­тям, ство­рю­ва­ла умо­ви для ви­яв­лен­ня їх зді­б­но­с­тей. Для неї ва­ж­ли­вим бу­ло да­ти сво­їм ви­хо­ва­н­цям не тіль­ки знан­ня, а й ви­хо­ва­ти з них га­р­них лю­дей. За ефе­к­ти­в­ні фо­р­ми і ме­то­ди ор­га­ні­за­ції на­вча­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті їй бу­ло вста­но­в­ле­но ква­лі­фі­ка­цій­ну ка­те­го­рію «Спе­ці­а­ліст ви­щої ка­те­го­рі­ї», зван­ня «Ста­р­ший учи­тель», бу­ла на­го­ро­дже­на зна­ком «Ві­д­мін­ник на­род­ної осві­ти». Вона організувала і майже 10 ро­ків очо­лю­ва­ла пе­р­вин­ну ор­га­ні­за­цію ве­те­ра­нів шко­ли. Її ор­га­ні­за­тор­сь­кі зді­б­но­с­ті ще по­вні­ше роз­кри­лися під час не­вто­м­ної ді­я­ль­но­с­ті у пла­ні со­ці­а­ль­но­го за­хи­с­ту ве­те­ра­нів. 

 

І Лі­дія Єв­ге­ні­в­на, і Ми­ко­ла Іва­но­вич ко­ри­с­ту­ва­ли­ся ав­то­ри­те­том і по­ва­го­ю. Уч­ні і до­сі зга­ду­ють їх ша­но­б­ли­во, з ве­ли­кою вдя­ч­ні­с­тю. 

Пись­мен­ник жи­ве у сво­їх тво­рах, ску­ль­п­тор — у ство­ре­них ним ше­де­в­рах, а вчи­тель жи­ве у ду­м­ках, спра­вах і па­м’я­ті сво­їх уч­нів. Тож не­хай на­ша пам᾿ять ні­ко­ли не си­віє, а  іме­на до­ро­гих нам пе­да­го­гів на­за­в­ж­ди за­ли­ша­ють­ся у на­ших ду­м­ках і се­р­цях.

За матеріалами Новоархангельської районної газети «Колос»